Єдина Країна! Единая Страна!

Archive for the 'Життя' Category

Як читати 50+ книжок на рік

Вівторок, Січень 22nd, 2013

“If you go home with somebody, and they don’t have books, don’t fuck ’em!” 
― John Waters

 

Я вже писав чому потрібно читати більше книжок. Після двох років практикування цього нині вже трішки трендової звички читати по книжці на місяць, я б хтів поділитись кількома успішними практиками, які допомогли мені досягти заповітної мети у 50+ книжок на рік.

1. Придбайте Kindle. Це головне правило, ігнорувати яке не можна. Перше, що слід зробити, аби почати читати більше книжок — це придбати електронну читалку, і намагатись читати якомога більше книжок на ній.

2. Завжди майте з собою книжку. Чимало часу в нашому житті займає нудне очікування: у потязі метро, на ескалаторі на м. Арсенальна, у черзі в супермаркеті, і усі з нас гають його туплячись у свій кількохсот євровий смартфон. Як виявилось, нашому мозку все одно, на, що відволікатись у ці моменти, тому читайте книжку. Запевняю, навіть пів сторінки прочитані на ескалаторі чимало важать. Порахуйте: якщо ви буваєте в метро 15 разів на тиждень — то читаєте 390 сторінок на рік. Це більше середньостатистичної книжки.

Це, до речі, одна з основних причин, чому варто придбати електронну читалку — її простіше завжди тягати з собою.

3. Встановіть додаток Kindle на свій смартфон, таблет і лептоп. На випадок, якщо ваш Kindle не з вами. Також не забувайте про read.amazon.com.

4. Починайте день з читання. Обов’язково читайте вранці, по дорозі на роботу, а ще краще — читайте до, або після сніданку. Тоді читається найлегше, і змусити ваші мізки почати працювати, особливо, якщо ви — “сова”.

5. Правило 100% / 7. Перед тим, як приступити до прочитання книжки — я ділю кількість її сторінок на 7, і беру за правило читати не менше тієї кількості сторінок на день.

6. Правило 45 хвилин, або 40 сторінок. Щоразу беручись за читання книжки ввечері, перед сном — я читаю не менше 45 хвилин, або 40 сторінок за раз. По суті, це дозволяє прочитати 280-ти сторінкову книжку беручи її до рук лише один раз на день.

7. Завжди майте нову книжку, яку можна почати читати у будь який момент. Ні в якому разу не допускайте ситуації, коли попередню книжку вже дочитали, а наступної ще не обрали. Складайте список з 1-10 книжок для прочитання заздалегідь, і завжди майте цю книжку на поготові. Це особливо просто зробити з власникам Kindle: два кліка мишкою, чекаєш 15 секунд, і вуаля.

 

8. Давайте трішки змахнюємо. Інколи, розуміючи, що не я зумію вкластись у графік — я беру порівняно невелику книжку, сторінок на 100, яку можна прочитати за 1-2 дні. Адже головне — це якість, а не кількість, чи не так?

9. Не читайте нудних книжок. Читання не буває нудним — бувають нудні книжки. Якщо мені така потрапляє до рук — я спокійно закриваю її, відкидаю у бік, і берусь за іншу. І знову нас тут рятує Amazon, який дозволяє повертати книжки для Kindle.

Чому я краще вистрелю собі в ногу, аніж повернусь до університету

Четвер, Грудень 6th, 2012

“— Сашко, послухай мене. Я Тобі добра бажаю. Переступи через своє его, помучся ще 2-3 роки,
і отримай той триклятий диплом. Він Тобі ще не раз у житті знадобиться”.

“— Сашко, я Тебе не розумію: куди ти рухаєшся у свожму житті — лінуєшся навіть
диплом магістра отримати”.

“…много где, просто для галочки, необходим диплом. В нашей стране можно получить
диплом достаточно просто и не прилагая много усилий. Воспользуйся этой возможностью.
Ведь тебе не нужны знания из ВУЗа, а только документ.”

 

Я й досі пам’ятаю усе те лайно, яке був змушений вислуховувати не один рік після того, як будучи 20-річним студентом, без будь якої мети покинув університет. Саме так, без будь якої мети. В якийсь момент, весною 2008-го, я зрозумів, що більше моя психіка цього не витримає, і я відреагував на цей стрес найпримітивнішим і найтупішим чином — просто перестав відвідувати заняття.

Мені й досі продовжують торочити, що диплом потрібен лише для галочки, аби мати можливість отримати хорошу роботу, однак, мене жодного разу на інтерв’ю не запитали про те, де я навчався і яку ступіть там отримав.

Вони трвердять, що університет дає фундаментальні знання, але я пам’ятаю лише десятки лекцій та “практичних занять” з математичного аналізу і вищої математики, які нагадували радше тупе напичкування інформацією, і ледве не довели мене у 19 років до алкоголізму. Я не жартую — майже щоразу після таких днів я приходив ввечері додому, і хвилин 40, сидячи на кухні, мовчки бухав.

Вони твердять, що університет дає корисні знайомства та майбутні бізнес зв’язки, але усе, що я бачив — це тисячі пристосуванців, які навіть на магістерській програмі не знали чим if відрізняється for, здавали більшість заліків за допомогою хабарів, і мріяли про тиху та спокійну роботу десь в офісі за півтори-дві тисячі гривень на місяць. Дякую, але я не хочу вести будь який бізнес з цими людьми. Я навіть не хочу мати їх у своїх “конекшенс” на LinkedIn.

Вони твердять, що університет вчить вчитись, але я пам’ятаю лише систему, в якій можна було згенерований спеціальним програмним забезпеченням брєд видати за наукову працю, і людей, які замість того, аби читати книжки і практикуватись у написанні коду — копіпастили знайдене в інтернеті низькоякісне лайно у свої курсові і дипломні. Дідька лисого я дам їм роботу.

Вони твердять, що я втратив 3 роки свого життя, однак, лише за перший рік після того, як я покинув університет — я навчився більше, аніж за 4 роки келеджу і рік університету разом узяті.

Університетська освіта в Україні — це ніби релігія, яка віджила себе та є абсолютно не придатною для сьогоденних реалій. Колись люди вірили у те, що дерева, дощ і вітер — це Боги. Нині ж вони вірять у те, що університет — це Бог, який дасть їм хороше, щасливе та забезпечене життя.

Не приємна правда життя полягає у тому, що для того, аби мати краще та щасливіше життя — нам не потрібно витрачати 5 років на університет. Мені здається, досить багато представників мого та молодших поколінь підсвідомо розуміють це. Не тре’ думати, що багато нинішніх підлітків забивають на пари та зневажають представників совкої системи тому, що вони — невдячді, і не виховани вилупки. Просто вони чудово розуміють, що усе це — фарс. Потрібна лише її учасникам система, яка вбиває особистість з середини, руйнуючи усю тягу до знань та експериментів у корні. Вони просто надто молоді та недосвідчені, аби це сформулювати.

Read the rest of this entry »

Як я купив собі трішки щастя

Середа, Липень 11th, 2012

Читайте цей пост під пісню Sigur Rós – Olson Olson. Мені здається, це одна з найпрекрасніших речей, які я будь коли чув. Гадаю, тепер я дійсно розумію, що таке музика.

Я дуже не хотів писати цей пост, оскільки завжди почуваюсь у край не комфортно розповідаючи іншим про дуже інтимні для мене речі (хоча, певно, так з усіма). А мій життєвий досвід, зазвичай, таким і є.

Однак, чомусь (певно, начитавшись будистської літератури) я вважаю небажання ділитись знаннями та позитивним (особливо позитивним) досвідом неабияким жлобством, тож.

Власне, головним уроком, якому я навчився за останні півроку — щастя можна купити за гроші. Секрет у тому, що потрібно купувати досвід та враження, а не речі. Речі приносять мимолітну ейфорію, і майже завжди розчарування та проблеми потім; досвід же — майже завжди щось, що слугує на протязі усього життя. А враження… деякі з них й кілька років по тому викликають у мене неймовірну ейфорію та слугують одним з найсильніших мотиваційних факторів у моєму житті.

Здається, до мене дійшло, що гроші й справді мають бути лише способом досягнення цілі, а не самою ціллю.

Насправді, це дуже мудрована річ. Важливо, аби грошей було більше, аніж Тобі потрібно, інакше то не працює. Це абсолютна правда, що за допомогою грошей можна купити щастя. Я не вірю у протилежне, лиш у те, що ви витрачаєте їх не правильно. Ось, що з ними можна робити:

1. Я позбувся максумуму матеріальних речей, яких лиш зміг. Про те, на скільки мало мені потрібно я зрозумів переїжджаюучи у черговий раз. Того разу в іншу країну. Я придбав велику 105-літрову валізу, і зпакував усі дійсно потрібні мені речі. Усе, що туди не влізло полетіло до смітника.

З тих пір у мене з’вилось правило: усі мої речі повинні поміщатись до тієї валізти, плюс до наплечника для лептопа і фото-камери. Ось кілька прикладів того, як я цього досягаю:

а) до біса паперові книжки — є електронні читалки;

б) до біса електроніку: фільми можна дивтись на ТВ і з лептопа через HDMI;

в) як виявалось, з одягу потрібно лише один костюм, 3 краватки, 10 сорочок, 5-ро штанів, і спідня білизна. усе це вміщається у звичайний наплічник;

г) житло можна винайняти з усіма необхідними меблями та побутовою технікою;

д) у межах міста можна пересуватись дешевим велосипедом…

Мені дуже подобається відома цитата Тайлера з Бійцівського Клубу: “The things you own end up owning you.”, і я б хотів, аби у кінчевому результаті мною “володіли” правильні речі.

Read the rest of this entry »

Ринок 22-літніх сініорів і 35-літніх пенсіонерів

Четвер, Червень 7th, 2012

Сучасне українське суспільство реально довбонуте. Воно довбонуте на усю свою хвору постсовкову голову. Але мало, що змушує мене пісяти окропом від злості більше за його невміння знаходити спільну мову з віднмінними від них.

Ось, що конкретно спонукало мене написати цей пост:

Усім, хто пише подібні вимоги до вакансія, щиро бажаю впасти у депресію через кризу середнього віку років так у 35—40, не справитись з нею, і викинутись до бісової матері з вікна десятого поверху якоїсь з сірих київських багатоповерхівок. Ви цього заслуговуєте.

Read the rest of this entry »

Відірвіть свою дупу від стільця

Вівторок, Червень 5th, 2012

Останні кілька місяців я трішки експерементував зі своїм робочим місцем, в результаті чого почав працювати стоячи. Ось так:

Як результат, я почав значно менше втомлюватись, і почуваюсь дуже бадьоро навіть у другій половині дня. Також у мене помітно покращилась постава.

Причиною цього є те а ще, працюючи стояч, за умови правильного підбору висоти робочого столу, значно складніше горбитись.

Також це змушує мене частіше рухатись. Наприклад, коли я чекаю на завершення комп’ютером якоїсь роботи, наприклад, компіляції, у мене відсутня можливість задовільнити наявний у більшості рефлекс — відкинутись на спинку свого улюбленого стільця, тому я мушу ходити офісом. Так, я просто ходжу навколо, і розминаю м’язи.

Read the rest of this entry »