Єдина Країна! Единая Страна!

I ❤ Kyiv або половина українського ІТ

Червень 2nd, 2012

Я почав писати цей текст ще у серпні 2010 року. Довго збирався його завершити. Не виправдано довго. Ніяк не міг зібратись з думками і викласти їх у бодай трохи зрозумілій для інших та навіть самого себе формі. Зараз же я чітко розумію, що мені просто не вистачало досвіду та достатньо повного розуміння того, про, що я чомусь так хочу написати…

Думка, якою я хотів поділитись: свій найцінніший життєвий досвід та уроки я отримав завдяки тому, що встиг пожити у дуже різних містах і країнах, а ще те, що Київ реально рулить.


Історія, деталями якої я вас не мучитиму, розпочалася у грудні 2009, на “IT Jam 2009”, який особисто мені найбільше запам’ятався круглим столом директорів українських софтверних компаній, під час якого Роман Хміль, тоді ще директор GlobalLogic Ukraine сказав, що 80% українського ринку розробки програмного забезпечення зосереджено у трьох містах: Львів, Київ та Харків. Не скажу, що це мене шокувало, але я подумав щось, на кшталт, “хм, а це дуже цікаво…”. У той період свого життя я серйозно розмірковував над зміною роботи, і знаючи, що у моєму рідному Рівному мої можливості у край обмежені, морально готував себе до високо імовірного переїзду до іншого міста.

Кілька тижнів по тому, я почав працювати у харківському GlobalLogic. Доля? Певен, що так.

Але після восьми місяців проживання у першій столиці, я переїхав до столиці нинішньої, Києва.

Мені подобався Київ. Дуже. Велике місто з купою можливостей, гарних місць, цікавих людей та багатим соціальним життям. Мені подобалось майже усе, що у ньому ненавидять інші: метро з його дивакуватими пасажирами, тривалі подорожі на роботу, за час витрачений на які я прочитав не один десяток книжок, отих строго одягнених людей, які завжди кудись поспішають, жваве вуличне життя на Хрещитику, і багато багато іншого.

Разом із тим, Київ надав мені доступ до цілої низки професійних і культурних подій та місць: конференції, фестивалі, концерти, церкви, та просто милі оку місця, де хотілося сидіти годинами, і споглядати у відкритий простір, думаючи то про те, то про інше.

Це саме те, заради чого я був готовий закрити очі на таку класичну для меґаполісів проблему, як дорожнеча життя.

Більшість певно зі мною не погодиться, та якраз не через вартість оренди житла, а саме у наслідок відсутністі культурних подій та духовно багатої атмосфери, такі українські ІТ-центри, як Харків, Донецьк та Сімферополь ніколи не заманять найкращих інженерів. Цим місцям банально бракує культури і духовності. Це просто великі міста, не більше.

Усі найкращі інженери, яких я зустрічав за своє життя, є, як то прийнято казати, всесторонньо розвиненими особистостями. Усі вони читають багато книжок, регулярно відвідують театри/опери та концерти. Більшість з них вірить у Бога (ясна річ, вже давно не обов’язковий атрибут “культурності”).

Я неодноразово пояснюючи своїм друзям, чому Київ кращий за Харків наводив такий приклад: у Київському метро одним з найпопулярніших методів картання часу є читання книжок, у той час, як харків’яни слухають музику, або ж тупляться у стіну з поглядом, в якому дуже легко читається таке звичне для наших країв “я не дивлюся у твій бік — не дивися й ти у мій”.

Про інтелектуальну та атмосферну перевагу красномовно свідчить й кількість вродливих дівчат, які спільно працюють над домашнім завданням в “Пузатій Хаті”, що на контрактовій.

Урок — місто має колосальне значення

Якщо, скажімо, Дніпропетровсь і стане ще одним великим ІТ-центром, то це буде дуже специфічний, і дуже обмежений у своїх можливостях “центр” максимум маленького регіону, але не країни.

Львів же ж, якщо ми звісно ж не профакапимо, має просто колосальний потенціал: інтелект, культура, географічне розташування…

Колись я почув дуже гарну пораду: “Доки ви молоді — поживіть у меґаполісі, але покиньте його до того, як він зробить вас надто черствим; поживіть у маленькому і тихому містечку, але покиньте його до того, як воно зробить вас надто “м’якими”.

Я пожив у Харкові та Києві, і зараз здобуваю кардинально відмінний моєму попередньому досвід проживання у маленькому містечку. А ви й досі живете у своєму Дніпропетровську?

Коментарі

коментарі

Powered by Facebook Comments

8 коментарів to “I ❤ Kyiv або половина українського ІТ”

  1. Maxim Says:

    Угу, досі живу у Дніпропетровську. Не люблю жити у великих містах. Натовп, шум, бруд – все це задовбує. Мені багато людей пропонували переїхати у Київ, та я постійно відмовляюсь. Я люблю Київ – приїхати туди на концерт улюбленого гурту, побувати там транзитом між Дніпропетровськом і Воловцем, зустрітись із друзями і посидіти за бокалом пива. Але жити – ні. Я б краще жив десь у пригороді.

  2. Oleksandr Kravchuk Says:

    Максиме,

    1. У меґаполісі бодай рік пожили?
    2. А ще десь, окрім Дніпропетровська?

    Тепер суть краще розумієте? 😉

  3. Maxim Says:

    1. Ні і не тягне 🙂
    2. Я у Дніпрі лише останні десять років живу. Народився я у тихому містечку на 100к жителів.

    Я прекрасно розумію що таким чином дещо втрачаю – досвід, там, чи можливості – але того що я отримую мені цілком вистачає, а персональний комфорт я ціную набагато більше ніж купу можливостей.

  4. Евгений Says:

    Общая идея статьи здравая – большие города обычно означают больше возможностей. Это правда и с этим я полностью согласен. Но некоторые из приведённых в статье аргументов этой идее не соответствуют.

    То, что в харьковском метро мало читающих людей, говорит не о том, что люди там глупые или необразованные, а лишь о том, что в харьковском метро читать неудобно. Для комфортного чтения недостаточно харьковских расстояний. Стандартный путь от конечной до центра предполагает максимально 10-15-минутные отрезки. А серьёзная книга требует концентрации, которой очень тяжело достичь на 5-10 минутных интервалах. В московском метро практически все либо спят либо читают именно по той причине, что при их временных интервалах это удобно.

    Красивые студентки в Пузатой Хате говорят совсем не о духовном превосходстве, а лишь о том, что в этом конкретном заведении удобно делать домашние задания студентам конкретного вуза(ов). В каждом городе есть такие места и заведения. Мы с одногруппниками и одногруппницами готовились к занятиям в университетской библиотеке, но лишь потому, что это было удобно нам.

    По сути, в конце статьи происходит подмена понятий. От доводов в пользу того, что Киев предоставляет больше возможностей (для тех, кому они нужны), и которые уже были приведены ранее утверждается, что киевляне более “интеллектуально развиты”, чем жители остальных городов.

    Резюмируя, ещё раз подчеркну, что полностью согласен с тем, что в сфере возможностей и обилия событий Киев опережает другие мегаполисы нашей страны, однако я советовал бы пересмотреть некоторые из приведённых в статье тезисов, так как на мой взгляд, это пошло бы ей на пользу.

  5. Oleksandr Kravchuk Says:

    Євгене,

    Дякую за коментар — цікаво було дізнатись, що харків’нин про це скаже. Над деякими речами не розумірковував з описаної вами точки зору, а це завжди цікаво.

    >> …утверждается, что киевляне более “интеллектуально развиты”, чем жители остальных городов.
    Цілком очевидно, що це зовсім не тому, що у Києві народжуються розумніші люди, аніж у Харкові 🙂 Це тому, що до Києва з’їжджаються, і частіше там залишаються розумніші та цікавіші люди.

    >> …однако я советовал бы пересмотреть некоторые из приведённых в статье тезисов…
    Нині мені здається, що я ліпше жив би у маленькому селі з гарно розвиненою інфраструктурою у 20-40 кілометрах від великого міста, аніж у мегаполісі, штибу Києва, тому я власне не симпатик великих міст. Але я переконаний, що кожен український програміст, який думає не лише про гроші повинен пожити у Києві, доки молодий. І взагалі — краще пожити у різних містах, або ж навіть країнах, якщо, звісно ж, на то є відповідні можливості. Ще раз дякую за коментар.

  6. Евгений Says:

    > І взагалі — краще пожити у різних містах, або ж навіть країнах, якщо, звісно ж, на то є відповідні можливості.

    Категорически согласен! Искренне считаю, что наших граждан, особенно молодёжь, просто необходимо вывозить из страны на некоторое время. И это относится не только к представителям сферы IT.
    Лично я никогда не забуду свою первую серьёзную поездку за границу, и всю ту гамму эмоций, которую пережил по возвращении 🙂
    Если поедешь в субботу на рыбалку, можем продолжить там эту беседу 😉

  7. nickispeaki Says:

    О! Я після Криму (Алушта, Лисяча бухта, Феодосія, Судак, Коктебель) хочу кудись втікти! Люди злі, хмурі і ДУЖЕ заклопотано-метушливі. На тебе ніхто уваги не зверне, навіть, коли тебе привселюдно зіб’є машина. Ну м’ясо відтягнуть на тротуар, щоб не робити чергової пробки і все. Хочеться у вічне місто, молодих і вродливих’ 😉 ;-0

    Леонард Орр Киньте звичку помирати! 😉

  8. Oleksandr Kravchuk Says:

    Знаю, у такій атмосфері дуже складно жити. Це сильний демотиваційний фактор для усіх сфер життя.

Leave a Reply