Єдина Країна! Единая Страна!

Чому я краще вистрелю собі в ногу, аніж повернусь до університету

Грудень 6th, 2012

“— Сашко, послухай мене. Я Тобі добра бажаю. Переступи через своє его, помучся ще 2-3 роки,
і отримай той триклятий диплом. Він Тобі ще не раз у житті знадобиться”.

“— Сашко, я Тебе не розумію: куди ти рухаєшся у свожму житті — лінуєшся навіть
диплом магістра отримати”.

“…много где, просто для галочки, необходим диплом. В нашей стране можно получить
диплом достаточно просто и не прилагая много усилий. Воспользуйся этой возможностью.
Ведь тебе не нужны знания из ВУЗа, а только документ.”

 

Я й досі пам’ятаю усе те лайно, яке був змушений вислуховувати не один рік після того, як будучи 20-річним студентом, без будь якої мети покинув університет. Саме так, без будь якої мети. В якийсь момент, весною 2008-го, я зрозумів, що більше моя психіка цього не витримає, і я відреагував на цей стрес найпримітивнішим і найтупішим чином — просто перестав відвідувати заняття.

Мені й досі продовжують торочити, що диплом потрібен лише для галочки, аби мати можливість отримати хорошу роботу, однак, мене жодного разу на інтерв’ю не запитали про те, де я навчався і яку ступіть там отримав.

Вони трвердять, що університет дає фундаментальні знання, але я пам’ятаю лише десятки лекцій та “практичних занять” з математичного аналізу і вищої математики, які нагадували радше тупе напичкування інформацією, і ледве не довели мене у 19 років до алкоголізму. Я не жартую — майже щоразу після таких днів я приходив ввечері додому, і хвилин 40, сидячи на кухні, мовчки бухав.

Вони твердять, що університет дає корисні знайомства та майбутні бізнес зв’язки, але усе, що я бачив — це тисячі пристосуванців, які навіть на магістерській програмі не знали чим if відрізняється for, здавали більшість заліків за допомогою хабарів, і мріяли про тиху та спокійну роботу десь в офісі за півтори-дві тисячі гривень на місяць. Дякую, але я не хочу вести будь який бізнес з цими людьми. Я навіть не хочу мати їх у своїх “конекшенс” на LinkedIn.

Вони твердять, що університет вчить вчитись, але я пам’ятаю лише систему, в якій можна було згенерований спеціальним програмним забезпеченням брєд видати за наукову працю, і людей, які замість того, аби читати книжки і практикуватись у написанні коду — копіпастили знайдене в інтернеті низькоякісне лайно у свої курсові і дипломні. Дідька лисого я дам їм роботу.

Вони твердять, що я втратив 3 роки свого життя, однак, лише за перший рік після того, як я покинув університет — я навчився більше, аніж за 4 роки келеджу і рік університету разом узяті.

Університетська освіта в Україні — це ніби релігія, яка віджила себе та є абсолютно не придатною для сьогоденних реалій. Колись люди вірили у те, що дерева, дощ і вітер — це Боги. Нині ж вони вірять у те, що університет — це Бог, який дасть їм хороше, щасливе та забезпечене життя.

Не приємна правда життя полягає у тому, що для того, аби мати краще та щасливіше життя — нам не потрібно витрачати 5 років на університет. Мені здається, досить багато представників мого та молодших поколінь підсвідомо розуміють це. Не тре’ думати, що багато нинішніх підлітків забивають на пари та зневажають представників совкої системи тому, що вони — невдячді, і не виховани вилупки. Просто вони чудово розуміють, що усе це — фарс. Потрібна лише її учасникам система, яка вбиває особистість з середини, руйнуючи усю тягу до знань та експериментів у корні. Вони просто надто молоді та недосвідчені, аби це сформулювати.

Для того, аби бути щасливими — нам потрібно робити те, що ми любимо, відчувати свою значимість у суспільстві та оточувати себе близькими і приємними нам людьми. І, на жаль, нічому з цього не навчають в університеті.

Для того, аби бути професіоналом — слід дуже багато практикуватись. І цьому також не вчать в університеті. В університеті ніхто навіть не скаже вам про це. Там ви не набудете реальних навиків свого ремесла, і таких критичних у наш час навиків комунікувати, кооперуватись та просто вживатись з різними людьми.

Знаєте де ви цьому навчитесь? У реальному житті: коли знайдете роботу / почнете фрілансити / відкриєте свій бізнес, почнете витрачати свої вечори на кодинг і читання книжок. Тони книжок, і різного лайна з інтернету. Почнете спілкуватись з людьми. З цікавими вам людьми, а не тими, які волею долі опинились поруч. Почнете подорожувати, і працювати з людьми з інших країн — носіями інших цінностей та досвіду.

Коли ви почнете робити помилки. Реальні помилки. Не тих, яких ви допускались на тестах у школі, а тих, які битимуть по срачі, і відгукуватимуться ще не один рік по тому: не правильно ставитись до роботи, надто егоїстично поводитись з людьми, марнувати час на дурниці, тощо.

Коли ви поживете реальним життям, а не тим, яке для вас створив університет з батьками, і наб’єте реальних ґуль — ось тоді ви й справді чомусь навчитесь. Навчитесь на усе життя.

У той час, як університет вбиватиме у вас будь яке бажання жити, експериментувати, і робити ті помилки… Забиратиме у вас можливість працювати з кардинально відмінними від вас людьми, і робити те, що вам подобається.

Я почав жити, насолоджуватись цим життям, коли покинув цю людиноненависницьку систему. Я почав любити людей, після того, як навчився з ними спілкуватись. Я почав любити світ після того, як почав подорожувати. Я почав любити навчання, коли почав масово читати книжки. А не коли мене хтось навчив цьому в університеті.

Тому вибачте, але коли хтось рекомендує мені завершити “навчання” — у мене для нього лиш одна відповідь: я ліпше візьму 9мм пістолет Форт 14ТП, і вистрелю собі в ногу, аніж повернусь до університету.

Коментарі

коментарі

Powered by Facebook Comments

7 коментарів to “Чому я краще вистрелю собі в ногу, аніж повернусь до університету”

  1. Ihor Says:

    Мені 22 роки, я ще навіть не бакалавр. Навчаюся в найкращому університеті однієї європейської країни і є кращим студентом факультету. Не зважаючи на це я повністю з тобою погоджуюся. Університет покалічив моє життя!!!

  2. swinomatka Says:

    Я кинув Києво-Могилянк на 4 курсі. Зараз в Лондоні вже пів року. Ось тут читайте пікантності.
    http://swinomatka.wordpress.com/2012/08/21/%D0%BA%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%B2-%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83-%D0%BD%D0%B0-4-%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96-%D0%B0-%D1%82%D0%BE%D0%B1%D1%96-%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B1%D0%BE/
    Ріспект. Дуже красиво все написав. Під кожним словом підпишуся.

    Може б нам об’єднатися і ств. клуб із якоюсь гарною стьобною назвою, типу Клуб тих хто ‘От-от’ або ‘Майже майже’ чи ‘Клює…клює…****ть зірвалось’ ділилися б досвідомм, помагали б тільки тим, хто на цю стежку стає. принаймні он-лайн. А то й за пивом в кав’ярні посиділи.

    Тримай трек-бек, чи то пінг-бек, забув яка між ними різниця.
    http://swinomatka.wordpress.com/2012/12/12/%D1%87%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D1%8F-%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%89%D0%B5-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%8E-%D1%81%D0%BE%D0%B1%D1%96-%D0%B2-%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%83-%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B6/

  3. Дмитро Прокопчук Says:

    Дякую, хороший запис.

    Особисто мені з універом пощастило більше (він входить в трійку кращих в Україні, хоча це може нічого особливо і не означати). Я зміг здобути зв’язки і знання. Багато хто з людей навколо мене добився успіху вже десь так на 2-3-му курсах бакалаврату. Багато хто зараз довчається за кордоном. Дехто має свій бізнес. Але дійсно, кооперації навіть в нашому універі (якому я дуже вдячний) вкрай мало. Всі варяться в своїх маленьких групках, і то, це в кращому разі. Кожен наступний потік все більше зациклений на тому, щоби просто отримати папірчик. Громадська діяльність, раніше бурхлива і насичена, просто завмирає.

    Щодо знань. Я відчуваю, що я отримав кращу освіту, ніж випускники аналогічних спеціальностей інших універів, але з кожним наступним роком кількість корисних предметів невпинно скорочується і коли усвідомлюєш, що ось уже зараз треба заробити багато і швидко, відвідування пар сприймається мало не як тунеядство.

  4. Alex Bosy Says:

    Гарна стаття! Ось читай мою думку на дану тему)
    http://icworld.com.ua/%D0%B2%D0%BD%D0%B7/

  5. serge Says:

    Згоден з автором, в внз пхають дітей батьки “бо так треба”.

  6. Денис Says:

    У нас вообще ради стипендии учатся), если получают незачет, то забивают вообще на учебу и вытягивание баллов. Я сам не хожу в университет, потому что мне просто впадлу слушать бестолковые лекции по 80 минут о том, как преподаватель хорошо провел выходные и тому подобные вещи. А потом, в конце года ставят оценку за ответ на один вопрос: сколько хочешь, сам делал?

    Уникальное отношение к “нелюбимчикам” и “любимчикам”, некоторые неделями делают лаболаторные работы, полностью разбирая их, и им ставят минимальную оценку, т.к. ты не ходишь, а иным личностям, которые даже не соизволили разобраться с тем, что изучает данный предмет ставят максимальную оценку, т.к. она девочка, умница, активистка и сегодня у преподавателя хорошее настроение)

    Мне не жалко, что таким людям ставят оценки, мне обидно, что мою работу не оценивают по-достоинству.

    80% группы не знают зачем они здесь учатся, мне просто стыдно. Я даже не представляю кем они будут в будущем, кем они себя видят…

    Год назад я утерял зачетку. Родители вот уже год выносят мне мозг с восстановлением. а для меня это сейчас не главное, сейчас я учусь, но для них это реально какой-то фетиш. Я бы, наверное, давно бы перешел на заочку или же вообще ушел из универа, но мои родители меня не поймут, так что я лучше подожду еще 2 года.

    Буду считать, что у меня еще 2 года на беззаботную жизнь.

    Днепропетровск, ДНУ

  7. Natalie Says:

    Готова підписатись під кожним словом! Цілком згодна з автором. И в своєму житті обрала той же шлях. З 16 років працюю дизайнером. Зараз, в свої 23, керівник відділу. Ще жодного разу не жалкувала про своє рішення. Так само як и автор, вислуховувала, тай досі вислуховую, стільки бридоти… и найбільше від мами… людина, яку я маю шанувати, витратила 10 років свого життя на 2 дипломи – и як результат працює прибиральницею!!!! Молодь отямтесь!!!!

Leave a Reply